Скрыть опции темы

2 Vassily:
Не может такого быть!.. :)) Всё уже когда-то было, и, наверное, ко всем жизненным ситуациям можно подобрать классические аналоги :))

Вот тебе два сонета Микеланджело в переводах Махова

***
К чему я горьким предаюсь слезам,
Раз не видать от неба снисхожденья
И от судьбы жестокой нет спасенья,
В чем не однажды убедился сам?

Зачем же сердце отдавать страстям,
Когда над нами рок довлеет тленья?
Как ни смущают душу искушенья,
Не стоит слепо доверять мечтам.

Коль скоро от надежд я отрекаюсь,
Смирившись с грузом тягостных обид,
Найду ль кумира в горестных утехах?

Я ничему давно не удивляюсь,
Хотя жестоко бедами побит
И ранен в сердце рыцарем в доспехах.

***
Ручьи, я столько пролил слез над вами!
Верните их. Вы будете рекой,
Вас половодье одарит весной,
А ныне расквитаемся с долгами.

Печаль моя, тебя я ткал годами
И вздохами, и тихою мольбой.
Не засти свет густою пеленой –
Уж перепутались все дни с ночами.

Земля, верни шаги моим стопам
И скрой следы своим ковром зеленым.
Откликнись эхом сердца, прежний стон.

Да возвратится свет моим очам,
И быть мне новой красотой плененным,
Раз призрачна любовь, как краткий сон.

Нет, есть стихотворения которые пишешь сам. Для определенного случая. или то, что происходило, а вот я имел в виду что нечего вспомнить, что бы было определенно связано с кем-то. Знаешь, как например песня, ты ее услышал с ним, или танцевал с ним. Или стихотворение, которое ты слышал когда он был рядом. или он что-то подобное нашел и прочел тебя... Вот в этом плане...

2 Vassily

Позволь предположить что твои воспимания навеваются чем то другим, как-то запах, цвет, прикосновение......... время года........ форма пальцев или тембр голоса случайно встреченого человека............. да мало ли что! у каждого свой "катализатор" воспоминаний )))

Немного "околотематической" поэзии. Роман Скиба: "П'ять мовчань". Здесь приведу четыре из пяти переводов. Мне кажется, что некоторые стихотворения на украинском звучат даже лучше оригиналов! :) Впрочем, переводчик - сам по себе очень сильный, талантливый поэт. Как-нибудь выложу его авторские вещи. Авторство стихотворений, надеюсь, всем известно? :))

***
От і до побачення, мій друже.
Хочеш - випий, хочеш - помолись.
На розлуку гнівайся не дуже, -
Час прийде і стрінемось колись.
Ні руки, ні погляду, ні слова,
Годі. Недописаний - не вірш.
Помирати в цім житті не ново,
Але й жити - також не новіш...

* * *
В старого дзеркала в очах,
В тумані вічності,
Я хочу видивитись шлях,
Що Вам провіщений.
І бачу: щоглу корабля,
У небо впечену,
І сивий поїзд, і поля
В жалобі вечора.
Поля в росі, в росі, в росі,
Над ними ворони.
Благословляю Вас на всі
Чотири сторони.

* * *
Ти мене на світанку розбудиш,
Проведеш і, звичайно, пробачиш.
Ти ніколи мене не забудеш,
Ти ніколи мене не побачиш.
Я тебе заслоню від застуди,
Дрож по тілу - осяяння наче –
Я ніколи тебе не забуду,
Я ніколи тебе не побачу.
Цю ріку із мурашками бруду,
Ці споруди поважних призначень
Я ніколи уже не забуду,
Я ніколи уже не побачу.
І сльозяться на вітрі пропащо
Карі вишні у далеч незрячу.
Повертатись - прикмета не з кращих.
Я ніколи тебе не побачу.
Раптом стане мізерним і тлінним
Наше непорозуміння з тобою
В порівнянні із нерозумінням
Двох живих і пітьми неживої.
Якщо знову на землю вернемось,
За Гафізом, щасливі на вдачу –
Ми тоді все одно розминемось,
Я ніколи тебе не побачу.
Бухне в лиця повітрям гарячим
Пара фраз, заперечивши чудо –
Я ніколи тебе не побачу.
Я ніколи тебе не забуду.

* * *
О, як це боляче, як дивно
Гілкам, заплетеним грозою,
О, як це боляче, як дивно
Роздвоюватись від пили.
І рана, що пече надривно,
Проллється чистою сльозою,
І рана, що пече надривно,
Проллється полум'ям смоли.
- Ми будем разом, - чуєш, милий?
Душа і кров нерозділимі.
Ми будем разом, - чуєш, милий?
Любов і смерть завжди удвох.
З тобою буде добра сила,
І тіні трепетно-незримі, -
З тобою буде добра сила,
Яку колись нам дав сам Бог.
- Коли ж мені укритись нічим?
Коли там світ, немов могила?
Коли ж мені укритись нічим
Від холоду і темноти.
- В нас буде зустріч. Тиха й вічна.
Не забувай мене, мій милий.
В нас буде зустріч тиха й вічна.
Ми будем разом - я і ти.
- А якщо я беззвісно кану,
Як відблиск променя сумного?
А якщо я беззвісно кану,
Як цей зірчаний сивий дим?
- За тебе я молитись стану.
Щоб не забув шляху земного,
За тебе я молитись стану,
І ти повернешся живим.
І у прокуренім вагоні
Він став бездомним і смиренним,
І у прокуренім вагоні
Він напівплакав, напівспівав,
Коли над вирвищем бездонним
Зігнувся поїзд диким креном,
Коли над вирвищем бездонним
Від рельс колеса відірвав.
І нелюдська безмірна сила
Людей втоптала у століття.
І нелюдська безмірна сила
Земне зметнула із землі.
І ні душі не захистила
Далека зустріч заповітна.
І ні душі не захистила
Рука, що кликала в імлі.
З коханими не розлучайтесь,
З коханими не розлучайтесь,
З коханими не розлучайтесь.
Всією кров'ю в них вростіть, -
І кожен раз навік прощайтесь,
І кожен раз навік прощайтесь,
І кожен раз навік прощайтесь,
Коли лишаєте на мить.

І ПОСМІХНУЛАСЯ НЕБОГА,
ПРОКИНУЛАСЬ- НЕМА НІЧОГО!

Я к тому, что обсуждение тем должно приносить моральное удовлетворение, а не превращаться в балаган. Ну ничего, пгосмотрим к чему это приведет.
:angry:

Балаган - не балаган, а серьезных поэтов, отдавших дань гомосоексуальной тематике, похоже, мало кто и знает... Свои опусы (к собственному же моральному и не только удовлетворению) публиковать можем, а вот классику и современность знать - увы! :(

а разве была установка на "тематические произведения"?? я так понял -- все, что греет душу и сердце!!!

Да, я оговорился. Не обязательно - стихи гомосексуальной тематики.

Fields of fire that passed the train
The sky is victorious but here comes the rain
Friday is taking me home again,
And Ive nothing but you on my mind.

Grass is greener without the pain,
I think that Im changing but Im just the same
My sun is a ascending again
And Ive nothing but you on my mind

Sometimes I feel like Im glad to be free,
Sometimes I still want your arms around me
Sometimes Im glad to have left you behind,
The crazy english summer has put you back on my mind.
Lifes a riot a lover a friend,
Pity the day that it has to end
Friday come speed me home again,
Ive nothing but you on my mind.

Sometimes I feel like Im fine on my own,
Fifty thousand miles from home.
Sometimes Im weak and the past is my guide,
Summer returns and puts you back on my mind

Да, захирела тема... Английского, что ли, испугались? Украинского не боитесь? :)

* * *
Я живу в телефонній буді.
Інколи мені дзвонять...
І питають, що далі буде.
І чому листопад на скронях.
І питають, де взяти гроші,
І питають, куди їх діти.
Дзвонять ті, в кого сни хороші,
Дзвонять ті, в кого хворі діти.
Щось не спиться мені, приблуді.
Ну яка там, до чорта, втома?..
Я живу в телефонній буді.
Бо нема телефона вдома...

* * *
Вікнам у щоки холодно.
Страхом зоветься тьма.
Чом ми з тобою ходимо
Там, де стежок нема?

- Знаєте, нині вітряно.
Вкрийтесь моїм плащем.
Ясень не вдарить вітами,
Небо не вб'є дощем.

...Вишикувавшись клинами,
Вікна рвонуться з рам.
- Я вас веду, чи ви мене?
- Хлопче, ти тільки сам.

* * *
А в очах твоїх падав сніг...
Падав сніг на догоду січневі.
Я вкотре увійти не міг
У свої вечори коричневі.
Увіскритись би в блиск вітрин.
Затінитись би в тьму смерекову...
Може я і не той один,
Що колись був знайомий декому.
Сивий вітер любив мене,
Добрі звірі по снах стрічалися.
Ми не знали, що все мине.
Ми забули, як все почалося.
Налипає до босих ніг
Свіжа паморозь, мов із терну вся.
Не дивись мені вслід - то гріх.
Це неправда, що я не вернуся.

* * *
Я не ходив до вашого туману,
Не проводжав, закоханий, беріз.
Я тільки раз в чужій весні розтанув,
І тільки раз насінням не проріс.
За мною плакав кіт на мокрій брамі,
Земля скрипіла важко, наче віз...
У вас на грядці е зчорнілий камінь.
Я тільки раз насінням не проріс.

* * *
Ходить сніг по далеких містах,
Ходить сніг по застиглім столітті.
Я - не страх, я не страх, я не страх,
Я неструшений шурхіт у вітті.

Нарожево зникають таксі.
Начорняво ридають каштани.
Ще не всі, ще не всі, ще не всі
Відпекли недоспівані рани.

Не потрібно ні слів, ні хвилин,
Не потрібно ні блиску, ні ранку.
Я один. Я один. Я - один,
Хто спинився при вашому ґанку.

Ходить сніг по дрімучій пітьмі.
Ці маршрути уже заповітні.
Ви самі, ви самі, ви самі
Загубили мене в цьому світі.

НАПЕРЕДОДНІ
Я поїздам повірю скоро,
Нехай везуть, куди бажають.
Хай на вокзал зійдуться хором
Ті, що мене не проводжають.
Махну крізь шторки шапкам сірим,
Колеса брязнуть за наказом.
Я ще комусь би щось довірив...
Та вже, напевно, іншим разом.

* * *
Ти іще був ніжний, ніби котик,
Ти іще був сильний, ніби кіт.
Різко реагуючи на дотик,
Ти мовчав на цілий білий світ.
Хтось один лиш здогадався, хто ти,
Хтось один сказав тобі: "Привіт",
От і все. А ти вже був не котик.
От і все. А ти вже був не кіт...

* * *
Трісло сонце, липке, як персик.
Віщий полудень ще трива.
Я не хочу вертатись першим,
Бо із перших росте трава.
Свердлить землю стебло муруге.
Ходять коні небесним тлом.
Я не хочу вертатись другим,
Бо на других кладуть сідло.
Дикий пух на моїм волоссі
Вщент поважчав і порудів.
Я не хочу вертатись зовсім.
Я боюся своїх слідів.
Древнє древо стрімке, як першинг,
Тільки гілка одна крива.
Що ж вертатися, як не першим?
А із перших росте трава...

ДВОЄ
Йшов по воді, не тонув, тільки човгав підошвами.
Він би поплив, та не вмів, і тому ішов.
Спека була, і човни розсихались дошками.
Риби хвостами торкались його підошов.
Спека була. Там буває вона і в березні.
Важко за сонцем хвилинам тримати лік.
І вурдалак, задихаючись, біг по березі.
Біг і кричав, аби Ти озирнувся вбік.
Тільки слідів на текучій воді не лишається.
П'яні рибалки човнами загрузли в брід.
Був там сліпий. Він казав, що йому ввижається
Постать прозора, що йде по ріці на схід.
Той, що не Ти, очманілий від криків півнячих,
Бився на хвилях, та тіло не йшло під них.
Жовк і хрипів, і вони угинались, пінячись.
Він би догнав, але Ти вже за обрій зник.
"Зле мені, Господи. Зле мені, зле мені, зле мені...
Шерсть вигасає, і сльози мої руді.
Я ж той останній із мудрого Твого племені,
Хто, як і ти, не уміє тонути в воді..."

* * *
Помічник машиніста п'яний.
Вимкнув світло і творить вірш.
Раз за разом хтось рве стоп-крани
В люду розуму ні на гріш.
У кюветах сніги по пояс.
З-під коліс пурпуровий дим.
Я не знаю, куди цей поїзд.
Не у ньому ж я, а під ним...