страшний пес, чорний, сильний,як ніколи, з слиною що скрапувала на землю, з червоними виряченими очами і вишкіреними зубами накинувся на котика що жив тихенько в закутку цього маленького світу, яких мільйони.

Жив нікому не показуючи свого носика, і навіть зрідка зчинював звуки голосніші за грюкіт серця світу цього.
Закуток був милий і затишний і там міг би він прожити всі свої відведені творцем години. Так, але, не буває щоб доля обходила стороною, навіть найзабутішу істотку з цього світу, навіть найхимерніших, не кажучи про такого красунчика, як котик. І от летить рятувальне коло з написом що сяє неоном :"кицю це твій шанс!". Пролітаючи над теплим ліжечком, на якому муркаючи спить котик - клубочок ніжного тепла, він спалахує і розвертається протилежною стороною, де каліграфічно, почерком долі виписано:"а може я останній!?". Від неймовірного світла просвітилось і стало видно все єство оточуючих істот і істоток, але шанс був призначений зараз пухнастому другу, що збудився і вже читав напис... Він і раніше бачив такі шанси, але не вони завжди були призначені комусь іншому.
Вибух адреналіну, сонна свідомість повернулась до норми і побігла геть за рамки нормального, м'язи напнулись і.... Стрибок, забувши про всяку обережність і розважливість, кігті вп'ялись в коло і він полетів.
Внизу зменшувались істотки істотища і істотинки, рябіли і дехто з них скричав, дехто плескав, були й такі що заздрили. Маленькі та розкішні домівки Їх зі швидкістю розмивались в кольорові смуги.
Він летів до виходу з Підсвіту, до справжнього. І тривога наростала... Адже потрібно пройти ворота! А там кожен зустрічав свого антипода і мірявся силою...
І ось... Страшенний, розлючений пес...

А чому віе став страшним і розлюченим?

Передчував що прийдеться звільнити місце і загубитись у Підсвіті, можливо назавжди, не маючи ніякоіі влади. Але можливо станеться чудо і вони стануть товаришами.

Н-да.